Ми зібралися у перший день весни на Майдані. Дощ відлякав багатьох, тож на Партизанські 5-ки прийшли десятеро: Всеволод Андрієвський з другом Дмитром, художниця у червоних симпатичних черевичках Аня Гребінь,  Іван Парникоза та Степан Жабка зі своїм другом Романом, Вікторія Івченко й Інга Онусайтіте з чоловіком, журналістом видання Ricardo.

Задумали помандрувати до стін Київської фортеції. Після минулого походу вулицями Києва, коли ми фотографували написи на стінах, Степанові Жабці спала на думку ідея вирушити до стін Київської фортеці й сфотографувати написи на патернах (це такі ніби тунелі, прорубані у пагорбах), що їх залишали з часів Другої світової війни охоронці форту та солдати.

Київ того дня ще не прокинувся після п'ятниці, та й, очевидно, після зими також. 15 хвилин подорожі на метро, й ось ми вже на Видубичах. Дощ значно стих, тож з'явилася навіть надія на сонячний день. Як приємно прогулятися у перший день весни свіжим повітрям задля корисної справи, познайомитись із новими людьми й виїхати після робочого тижня на природу!

10 хвилин від метро Видубичі - й ось ми вже на Лисій горі. Гора так називається здавна. Подібні імена у народній традиції давалися горам, де було мало рослинності. Здавна такі місця вважали домівкою нечистої сили. І щось у тому є. Атмосфера довкола нагадувала фільм "Відьма із Блер". Розвалені будівлі, де-не-де схиблені дерева, під ногами листя, яке ніхто ніколи не прибирає. То тут то там написи чорним кольором або зображення черепа. Вразила фраза "13.01.04 здесь пропала моя дочь". Дуже моторошне місце. Трохи далі натрапили на компанію страйк-болістів в камуфляжі, котрі стріляли кульками по мішенях. Поруч на дерев'яних мечах билися толкієністи. Моторошний сюрреалізм.

Іван Парникоза - випускник факультету біології університету Т.Г.Шевченка розповів, що територія Лисої гори відкрита для відвідувачів, однак сюди забороняється заїжджати автомобілями, а також нищити природу: вирубувати дерева, зривати первоцвіти, лишати по собі сміття. Втім, ці правила часто порушуються. То тут, то там розкидані пластикові пляшки, банки, обгортки від сухариків, снікерсів чи чіпсів.

Ми розділились на кілька груп й відправилися фотографувати написи на стінах патернів. "1920 г. стоял на посту", "Ангел Ташкент", "Ващенко 1904", "1917 года 15 ноября 147-я воронежская", "Шкуратний 1878", - розповідають написи на цеглі. Аж не віриться, що вони висічені руками людей, які ходили у цих місцях понад століття тому. А з виду цегла така, ніби стіни зведені зовсім нещодавно. Лише кількасантиметровий наліт куряви говорить про протилежне.

На кілька годин відчули себе археологами. Написи, за інструктажем Івана Парникози, потрібно було не просто фотографувати, але докладно каталогізувати: номер патерна, ряду, цеглини. Наприклад, шифр 3-R18-7 означає: "3-й патерн, права стіна, 18 ряд, 7 цеглина".

Через кілька годин роботи майже в усіх посідали батарейки на фотоапартах. На щастя, все ж встигли зробити чимало. Фото передамо співробітникам музею "Київська фортеця" для вивчення. Таким чином докладемо зусиль для збереження пам'яті поколінь. Недарма ж ці люди морозною зимою видряпували свої імена на цеглі. Запам'яталась мить: на одній із цеглин ледве зрозумілий напис, важко розібрати. "Пропускаємо", - говорю я. Аня докірливо дивиться й відповідає: "Думаєш легко було цій людині то видряпувати?" "Переконала. Фотографуємо."

Не зважаючи на перший день весни, ми всі трохи замерзли й раді були відігрітися гарячим чаєм в місті. Однак із цікавістю прогулялись у бік дерев'яних ідолів та язичницького капища на Лисій горі. В центрі ритуального кола стоять висічені із дерева кілька фігур. Поруч ритуальний камінь зі шматочками хліба на ньому, мабуть, залишеними для птахів. "Колись, кілька тисяч років тому, таких капищ в Україні було сотні, а то й тисячі", - говорить Іван. Розвертаємось й рухаємось назад, в місто.

За п'ятнадцять хвилин ми вже в гамірливому київському метро. "Іване, знаєш таких людей, які називають себе дауншифтерами?" - питаю я. - Вони виїжджають з міст, щоби жити на природі. Ведуть натуральне господарство, не користуються жодними благами цивілізації..." -"Не вірю я їм. - відповідає Іван. Моя би воля, не випускав би нікого із міст вже. І тих, хто там на природі живе, також би в міста позаганяв. Хай вже тут собі нищать. А на природі хоч щось лишиться". Задумано рухаємось далі.

P.S. Приходьте на наступні "Партизанські 5-ки". Субота, 8 березня, 11:00 ранку. Місце зустрічі те саме - Майдан, біля головпоштамту. Можлива тема: "Первоцвіти в місті Києві".

1825 рік народження.

1895 рік народження, Тищенко М.С. Напис зустрічається часто у різних місцях фортеці.

1925 г.

1920 Глота.